https://reyestr.court.gov.ua/Review/114280518

Справа № 953/4369/23

н/п 2/953/3083/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2023 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Власової Ю.Ю.

секретар судового засідання — Афанасьєва К.Р.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача — адвокат Орлов Олександр Олександрович,

відповідач    російська федерація

розглянувши у відкритому судовому засіданні узалі суду в м.Харкові впорядку загального позовного провадженняцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації про відшкодування шкоди,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просить стягнути з відповідача російської федерації на її користь спричинену матеріальну шкоду в розмірі 792400,00 грн. та спричинену моральну шкоду в розмірі 1400000,00 грн.

На обґрунтуваннявимог позовупозивач зазначила,щоє громадянкою України та є власницею квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира є постійним місцем проживання та єдиним житлом позивача. 24 лютого 2022 року відповідач російська федерація розпочала повномасштабне військове вторгнення на територію України і, зокрема, в Харківську область. Військова агресія супроводжувалася ракетними та артилерійськими обстрілами міста Харкова російською федерацією, які призводили до пошкодження цивільних об`єктів, житлових будинків. В результаті активних систематичних ворожих обстрілів території м. Харкова із невстановленого виду озброєння та невстановленого калібру з боку військових сил російської федерації відбулося влучання в квартиру АДРЕСА_2 , яка належить позивачу та розташована у багатоповерховому житловому будинку, чим Позивачу було спричинено майнову шкоду, в розмірі 792400,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача. Також позивач зазначає, що внаслідок здійснення невибіркової жорстокої збройної агресії російської федерації з 24 лютого 2022 року, рятуючи своє життя та здоров`я, вона була вимушена покинути своє житло, все належне їй майно і переселитися до більш іншого регіону України. Таким чином, пошкодження житла, порушення конституційних та основоположних прав людини і громадянина, вимушене переселення призвели до спричинення позивачеві моральної шкоди, яку вона оцінює в розмірі 1 400 000,00 грн (чотири мільйона гривень 00 коп.), що за офіційним курсом НБУ на день підписання позову еквівалентно 35000 тисяч євро.

Аргументи учасників справи

Позивач та її представник надали заяву, якою позов підтримали та просили задовольнити.

Відповідач відзиву на позов не надав, з будь-якими заявами та клопотаннями до суду не звертався.

Участь у справі сторін

У судове засідання позивач та ї представник не з`явились, надавши заяву про розгляд справи за їх відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

У судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Рух справи

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 12.06.2023 рокупозовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 10.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ухвали суду від 19.10.2023, враховуючи наявність в матеріалах справи достатніх даних про права і взаємовідносини сторін та належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, суд вирішує справу за відсутності відповіадча та постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України та до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав індексний номер 333758240 від 27.05.2023, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2740734063120, квартира АДРЕСА_3 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Право власності позивача на квартиру також підтверджується: договором купівлі-продажу від 10.12.2002, посвідченим 10.12.2002 Гібадуловою Л.А., приватними нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 4858; технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_3 , інвентарний номер 71309, реєстровий номер 58459, виданого Харківським міським бюро технічної інвентаризації; договором на користування електричною енергією № 4075011 від 09.09.2005; договором на обслуговування житла в будинках ЖСК Київського району б/н від 10.12.2002.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.

Збройна агресія — це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію російської федерації проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Згідно ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

Судом встановлено, що внаслідок військової збройної агресії відповідача в Харківській області протягом 2022 року, яка супроводжувалася невибірковими обстрілами із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по території Харківської області, міста Харкова, у тому числі із влучаннями в об`єкти цивільної інфраструктури та житлові будинки, квартира АДРЕСА_3 , яка належить позивачеві на праві власності та є єдиним житлом позивача, була пошкоджена та в теперішній час не придатна для проживання.

Зазначене підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 31.05.2023, згідно з яким у провадженні слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Харківській області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №22023220000000717 від 31.05.2023, за ч. 1 ст. 438 КК України, щодо порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, що полягали у здійсненні обстрілів із невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого калібру по житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , що призвели до пошкодження будинку та квартири АДРЕСА_2 .

Судом встановлено, що на підставі договору № 1673/03-23 від 06.03.2023 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Аргумент-Експерт» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України №702/19 від 09.09.2019), проведено незалежну оцінку матеріального збитку, завданого пошкодженням вказаного житла Позивача.

За результатами незалежної оцінки складено Звіт р.н. 4429/03-23 від 06.03.2023 про оцінку розміру прямого збитку (матеріального збитку), заподіяного власнику квартири, за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Звіт про оцінку).

Згідно із цим Звітом про оцінку, функція оцінки: визначення обсягу збитків, завданих власнику квартири, внаслідок знищення та пошкодження його майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації в межах кримінальних проваджень за законодавством України; для цілей подання постраждалими заяв на компенсацію, для цілей подання позовів (в тому числі колективних) постраждалими до міжнародних судових інстанцій, а також подання позову Державою Україна до міжнародних судових інстанцій та інших цілей, визначених законодавством. Мета оцінки: визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу внаслідок збройної агресії.

Об`єктом оцінки є квартира загальною площею 51,3м.кв., житловою площею 29,4м.кв., розташована на третьому поверсі 16-ти поверхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що згідно з висновком Звіту визначено розмір прямого збитку (матеріального збитку), заподіяного власнику квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 у сумі 792400,00 грн., що еквівалентно 21668,86 доларів США по курсу НБУ на дату складення звіту.

Зазначений збиток складається з вартості відновлювально-будівельних робіт у сумі 415600,00 грн та вартості пошкоджень рухомого майна у квартирі у сумі 384400,00грн.

Спричинення збитків позивачеві також підтверджено наданими до матеріалів справи фотознімками пошкодженого майна позивача.

Також з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 6342-5001415625 від 28.04.2022, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.04.2022 взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем перебування: АДРЕСА_5 .

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таст.8Конституції України гарантованокожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 2ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право»визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних відносин України з російською федерацією.

Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975 р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі — громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

В даному випадку предметом позову є саме відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави — України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави — України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Згідно п.п. 8, 9 ч. 2ст. 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За приписами частин 1-3 статті 22ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно дост. 1166 ЦК Українишкода завдана неправомірними діями майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обґрунтовуючи розмір завданої шкоди, позивач посилається на пошкодження нерухомого майна через влучання снаряду невстановленого калібру із невстановленого виду озброєння під час обстрілів міста Харкова з боку військових сил російської федерації.

Суд з цього приводу зазначає, що згідно ч. 1 ст. 81Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства — суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, — із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Тобто, сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це-обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів д ля підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому, само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.

Відповідно до частини 1 статті 76ЦПК України доказамиє будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78ЦПК України обставинисправи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В даному випадку, стороною позивача надано суду докази, які відповідають критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості та підтверджують належність позивачеві нерухомого майна та його пошкодження, а також вид та обсяг рухомого майна, яке позивач втратила у м. Харкові у зв`язку з бойовими діями, та його вартість.

Відтак, суд погоджується із тезами позивача щодо спричинення їй матеріальної шкоди у заявленому нею розмірі саме через втрату рухомого майна та пошкодження нерухомого майна.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди судом встановлено наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Як передбачено ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із Постановою Пленуму Верховного Суду України (п. 3, 9) № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру право-порушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз`яснень Пленуму ВСУ, викладеного вПостанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди`з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Внаслідок збройної агресії Російської Федерації позивачка змушена була покинути своє житло та рідне місто, в якому проживають її рідні, друзі та знайомі, а відповідно були сформовані довготривалі сталі соціальні та родинні зв`язки. Вона втратила житло, налагоджений побут, сталі довготривалі соціальні зв`язки, безпосередній зв`язок із рідною землею, колом спілкування, друзями та знайомими. Вимушений переїзд до іншого міста, руйнування єдиного житла, втрата звичного ритму життя, робочих зв`язків, кола спілкування та соціальних зв`язків, знищення планів на майбутнє, зменшення можливостей для гідного життя, заробітку, самореалізації. Все це відобразилося на майновому та моральному стані Позивача. Дії Відповідача спричинили виникнення тяжких душевних страждань, відчуття приниження, беззахисності, безвихідності, постійного стресу та напруги, реальні та підставні переживання за особисте життя і безпеку, за родину, втрати нормальних життєвих зв`язків, погіршення взаємовідносин з оточуючими. Грубі порушення основних конституційних та загальнолюдських прав Позивача, закріплених на національному та міжнародному рівнях, зокрема права на безпеку життя, здоров`я та особисту недоторканність, на житло та свободу пересування, на повагу честі та гідності, недоторканності сімейного життя, власності, а також ураховуючи умисний та жорстокий характер дій Відповідача, викликали також глибокі почуття безпорадності, беззахисності та розчарування, які позивач відчуває через неможливість проживання на своїй рідній землі, користування належним їм житлом, спілкуватися з близькими, відчуття невпевненості у майбутньому. При цьому були порушені права позивачки, встановлені міжнародними договорами, ратифікованими Україною, Конституцією і законами України, зокрема право власності, право на вільний вибір місця проживання, на недоторканість житла, на повагу до особистого життя, честі і гідності Вказане спричинило і продовжує спричиняти їй сильні та глибокі душевні страждання.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на життя, житло, повагу до сімейного життя передбачені також Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІVЖеневською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації»(Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації»(Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § ИЗ, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації»(Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).

З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

В рішенні зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.

Виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду — компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер.

Відповідно до вимог «Правила суду — компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Суд, вважаючи що дії російської федерації, як відповідача, у вигляді збройної агресії є протиправними, порушують численні міжнародно-правові акти, спричинили пряму матеріальну шкоду позивачу та призвели до завдання моральної шкоди. Виходячи з цього, матеріальна та моральна шкода має бути стягнута у судовому порядку.

Разом із цим, суд вважає, що сама по собі збройна агресія російської федерації, наслідком якої є, у тому числі, ведення бойових дій на території міста проживання позивача, обставина її вимушеної зміни місця проживання, безумовно спричинило такій особі моральну шкоду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз`яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

В даному випадку, визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її житті, наслідки, що наступили, їх невідворотність.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачам моральну шкоду в сумі 1400000,00 грн. (один міліон чотириста тисяч) гривень 00 копійок, що на дату звернення до суду з позовом складає в еквіваленті 35 000 (тридцять п`ять тисяч) Євро.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову як такого, що ґрунтується на вимогах закону.

Щодо судових витрат

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимогст. 141 ЦПК України, а саме — судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п. 22ст. 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі — у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 13 420,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 — задовольнити.

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду, завдану державою російською федерацією в сумі 792400,00 грн. (сімсот дев`яносто дві тисячі чотириста гривень 00 коп.), що станом на 06.03.2023 (дата проведення оцінки пошкодженого майна) складає 21668,86 доларів США.

Стягнути з держави російської федерації на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду, завдану державою російською федерацією в сумі 1400000,00 грн. (один міліон чотириста тисяч) гривень 00 копійок, що на дату звернення до суду з позовом складає в еквіваленті 35 000 (тридцять п`ять тисяч) Євро.

Стягнути з держави російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 13 420,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасник справи,якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків..

Представник позивача — адвокат Орлов Олександр Олександрович, адреса: м. Харків, вул. Сумська, буд. 96, ІІІ пов., кім. 8, 9.

Відповідач: держава російська федерація.

Суддя   Ю.Ю. Власова

Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про утворення комісії з проведення аудиту збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Методики визначення шкоди та збитків завданих земельному фонду України внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності Про затвердження Методики визначення військових втрат, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Методики визначення шкоди та збитків, завданих територіям та об’єктам природно-заповідного фонду внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Методики визначення економічних втрат, пов’язаних з людськими втратами, що включають непрямі економічні втрати, пов’язані із зменшенням чисельності населення та відповідним зменшенням економічних показників країни, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Методики визначення шкоди та збитків, заподіяних лісовому фонду внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства оборони України з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України з питань фіксування фактів заподіяння шкоди та визначення збитків, нанесених навколишньому природному середовищу, на об’єктах системи Міністерства оборони України внаслідок збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Методики визначення шкоди та збитків, пов’язаних із забезпеченням публічної безпеки і порядку, протидії злочинності, забезпеченням безпеки дорожнього руху, забезпеченням недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні, здійсненням пропуску через державний кордон, захистом населення і територій від надзвичайних ситуацій, бойовими діями, під час участі в антитерористичній операції, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації Про затвердження Методики визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами Про затвердження Методики визначення збитків, заподіяних внаслідок забруднення та/або засмічення вод, самовільного користування водними ресурсами Про реалізацію експериментального проекту щодо моніторингу завданих пошкоджень та руйнувань за регіонами України внаслідок збройної агресії Російської Федерації на основі геоінформаційної системи Закон про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації